Від квітів, особливо пальм й аспарагусів, одразу повіяло життям.

Виблискуючи проти молодого місяця мокрим днищем, серединою ріки повільно плив за течією перекинутий човен.

А воно, могутнє світило, усе більше виповнювало собою світ.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля, перекраяні вузькими довгими нивами.

По всім світі пронесу нашу гордість і красу – рідну мову.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Небо розгорнуло намет свій – синій, широкий, глибокий.

З доріг життя сховавши втому, я в отчий край вернусь назад.

Троянди, гріючись на сонці нескупім, нам серце радують відродженням своїм.

Сам Лисенко, бездоганний лицар української пісні, прекрасний композитор і піаніст, зостався в моїй пам'яті як найчарівніша людина.

Не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти, десь на далекій полонині.

Он хмарки бредуть повільно одна за одною над самим обрієм, схожі на білих лебедів.