Напередодні Різдва рудочубий Леопольд Світловський завжди ставав сентиментальним, впадав у ностальгію і згадував сімейні історії свого прапрадідуся-винахідника про те, як відзначали свято у далекому Львові, звідки він був родом. Зазвичай ностальгія закінчувалася разом із святкуваннями, але цього року щось змінилося. Леопольд твердо вирішив поїхати до Львова, більше довідатися про свою родину і знайти місця пов’язані з предками.

Сказано – зроблено. Хлопець купив квиток і вже за тиждень ступив на галицьку землю. Львів зустрів Леопольда морозною погодою і синім небом.

Турист поселився у невеликий готельчик у центрі міста і почав розмірковувати, що робити далі. Не маючи анінайменшого уявлення звідки почати, Леопольд вирішив почати з початку – центру.

Хлопець поласував пампухом з вишнями і потім зігрівся ароматним глінтвейном, прогулюючись площею Ринок. Він зупинився біля фонтану Нептуна, аби послухати вуличних музикантів, які весело співали колядки. Поруч з ним став поважний сивий чоловік з розумними очима і доброю усмішкою, які одразу викликали у Леопольда довіру. Він вирішив розповісти цьому пану свою історію і попросити поради.

– Те, що я знаю про свого прапрадіда це те, що він був відомим інженером-винахідником, – задумливо сказав Леопольд. – Було б цікаво знайти місце де він творив свої винаходи. Де ж мені шукати? Куди йти?

Пан Остап (а так звали цього приємного чоловіка) підкрутив сиві вуса і твердо відповів: «Йди до наук і мистецтв».