Украй стривожилась земля, коли в похід послали атом.

Стояли двоє серед весни там, де вербички віття нахилила.

Чим більший поет, тим глибша його творчість.

Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай вівса.

Журяться квіти, що на світанні скоро укриють сніги, білі сніги.

Ораторів у нас тьма-тьмуща -- оратаїв, на жаль, іще замало.

Я входжу в ліс -- трава стає навшпиньки, кошлатий морок лапу подає.

Вітер війнув -- листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло.ве

Вдаримо гучно ми в дзвони -- всесвіт обійде луна.

Мій рідний дім -- душі свята основа, життя мого безсмертне джерело.

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я НЕптуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Скрізь: на подвір'ї, і в саду, і на городі -- усе тяглося до сонця й раділо йому.

У цьому ж лісі я пив самоту восени, тут весну цілувала ти під шелест верховіть.

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі.

Не знаю я , що буде після нас, в які природа убереться шати.

А правду каже приказка стара:тоді є щастя -втіха, коли своя у тебе стріха, а під чужою не шукай добра.

Думою тугу розвію, щоб був я завжди таким, яким мене мати родила й благословила в світи.

Трапляється, що кепськийтвір напише й великий письменник, але ще ніколи не траплялося, щоб кепський письменник написав великий твір.

А щоб пройшлона землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.