А Микола Куліш
Б Валер’ян Підмогильний
В Микола Фітільов
Г Павло Губенко
Д Іван Тобілевич
1«У 1921 роцi почав працювати в газетi ―Вiстi‖ перекладачем. Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм – письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник»...»
2 «Ідучи додому, він ніби переходив межу життя. Вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втратила особисте, – оте все, може, й дрібне, оті людські радощі та жалі, що дають життю смак і принаду».
3«Там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м’ятою. Я гладив її милу голову з нальотом сріблястої сивини. Але раптом переді мною виростала загірна даль. Тоді мені знову до болю хотілося впасти на коліна й молитовне дивитися на волохатий силует чорного трибуналу комуни…».
4 «Серце!.. Кажуть, пишуть — серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це орган, що перш за все передчуває і вгадує. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох — є публікація! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як ти, моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останній сторінці знизу!..»
